(archive)

Ісайя Копинський

Копинський, чернече ім’я Ісайя (2-гa пол. XVI ст., с. Копин Підляського воєводства, нині: Республіка Польща – 5.10.1640, м. Ніжин Чернігівського воєводства, нині: райцентр Чернігівської області) – письменник, викладач, митрополит Київський, Галицький і всієї Руси, один із засновників Київського братства та Київської братської школи. Походив з української шляхетської родини. Навчався в Острозі або у Львові.

Близько 1600 року прийняв чернечий постриг у Києво-Печерський лаврі, де 16 років жив у печері св. Антонія; при цьому брав участь в організації монастирського життя. У 1614-1615 роках розбудовував Густинський Троїцький монастир.

Повернувшись до Києва, Ісайя Копинський стає одним із засновників Київської братської школи. Саме його ім’я вказується в дарчій Галшки Гулевичівни, як особи, яка має опікуватися створенням школи і монастиря – «аби теж тая фундація скуток свой брала». Обраний ігуменом Братського Богоявленського монастиря, він розпочав його розбудову. Ймовірно, він також викладав у Київський братській школі.

У 1620 році висвячений Єрусалимським патріархом Теофаном III на єпископа Перемишльського і Самбірського. 1628 року стає єпископом Смоленським і Чернігівським. У 1631 році обраний митрополитом Київським, Галицьким та всієї Руси, але усунутий Петром Могилою, якого підтримали однодумці Йова Борецького і визнав польський король та сейм.

У 1634-35 жив у Київському Михайлівському Золотоверхому монастирі, а останні роки життя – в одному з заснованих ним монастирів на Поліссі. Похований у Києво-Печерській лаврі.

Ісайя Копинський – автор полемічних творів, листів і nослань. У 1621 році разом з митрополитом Йовом Борецьким та єпископом Володимирським і Берестейським Йосифом Курцевичем склали «Універсальну протестацію з побожною юстифікацією», спрямовану проти утисків Православній Церкві, нововисвячених єпископів та на захист українського козацтва.

У своєму головному творі «Алфавіт духовный в ползу іноком и мірским богоугодне жити хотящым написанный», відомому також під назвою «Лѣствица духовного по Бозѣ иноческого жительства», взірцем для написання якого був твір аскета-містика Іоанна Синайського «Ліствиця», Копинський зосереджується на проблемі людини, розкриває суть євангельського життя в істині, викладає шляхи пізнання світу, людини і Бога.

Після понад 70-річного рукописного поширення цей трактат був виданий у 1710 році у друкарні Києво-Печерської лаври, після чого неодноразово перевидавався. Інші твори Копинського: “Стіхословія любезного к Богу взыванія”, “Посланіє до Яремі Вишневецького”, “Статут Братства юношеского”, “Посланіє до священиків”, “Книжка, наречена Седмодневник” (не збереглася).

Прижиттєвого портрету не збереглось.

Гулевичівна Галшка (Єлизавета) Василівна гербу Новина (ймовірно, 1577, м. н. невід. – 1642, м. Луцьк) – фундаторка Київської братської школи й Київського Братського монастиря, меценатка освіти. Походила зі старовинного українського православного шляхетського роду Гулевичів, відомого з початку XVI ст., які належали до заможної знаті та обіймали високі урядові посади на Волині.

Дід Галшки Гулевичівни Федір Гулевич був намісником міста Володимира, пізніше висвячений на Луцького єпископа під ім’ям Феодосій. Батько Василь Гулевич обіймав уряди підстарости та воєводи Волинської землі. Галшка Гулевичівна разом зі своїми братами навчалася у домашніх учителів – вихованців Львівської братської школи.

У 1594 році вона одружилася з Христофором Потієм, сином Іпатія Потія – одного з головних ініціаторів Берестейської унії, згодом унійного митрополита Київського і Галицького. Рано овдовівши, Галшка Гулевичівна виховувала доньку Катерину. У 1601/1602 році одружилася вдруге зі Стефаном Лозкою, заможним українським шляхтичем з Берестейщини, мозирським маршалком і київським підчашим. Разом з чоловіком та сином Михайлом мешкала у родинній садибі у Києві на Подолі, неподалік міської ратуші.

14 жовтня 1615 року вона дала дарчу (фундуш), а 15 жовтня внесла їі, до київських магістратських книг. Відповідно до копії упису до книг другої половини XVIII ст. (оригінал та раніші копії невідомі) Галшка Гулевичівна дарувала свою садибу і все, що було на ній, Київському братству для влаштування там монастиря, школи та притулку для прочан.

Через декілька років після смерті чоловіка С. Лозки вона переїхала до Луцька, де також брала активну участь в діяльності Луцького православного братства, підтримувала школу, сиротинець і шпиталь. Похована у Луцькому Хрестовоздвиженському соборі.

Ймовірно, свою фундацію Галшка Гулевичівна зробила під впливом вченого гуртка Києво-Печерської лаври і, зокрема, Йова Борецького – одного з київських інтелектуалів, колишнього викладача і ректора Львівської братської школи, поборника розвитку освіти у місті.

Завдяки пожертві Галшки Гулевичівни ідея навчального закладу у Києві «дітям як шляхетським, яко і міщанським» набула своє практичне втілення – ініціатори Київського братства отримали садибу з землею в Нижньому Києві, тобто на Подолі, для влаштування монастиря та школи. Розбудовою монастиря займався печерський чернець, засновник низки монастирів на українських землях Ісайя Копинський, ім’я якого згадує Галшка Гулевичівна у своїй дарчій.

Вірогідно, школа одразу після оголошення фундушу розмістилася у будинку Галшки Гулевичівни та Стефан Лозки, проте у самій дарчій про жодні будівлі на «дворі із пляцом» не згадано. Таким чином, пожертвою своєї садиби Галшка Гулевичівна уможливила відкриття Київської братської школи – феномену, що йому після реформи Петра Могили довелося відіграти ключову роль в історії української освіти та загалом культури.

Прижиттєвого портрету не збереглось, але було створено чимало уявних. У 1997 році в НаУКМА був проведений конкурс на створення живописного зображення Галшка Гулевичівни та проведена виставка. Деякі гадані портрети конкурсу експонуються в НаУКМА. 27 січня 2015 року з нагоди 400-ліття Києво-Могилянської академії Національний банк України ввів в обіг монету номіналом 2 гривні, присвячену Галшці Гулевичівні.

Борецький Іван Матвійович гербу Голобок, чернече ім’я Йов (р. н. невід., с. Бірча, на Перемишльщині; нині Перемишлянського повіту Підкарпатського воєводства, Польща – 02.03.1631, м. Київ) – український політичний, освітній та церковний діяч, митрополит Київський, Галицький і всієї Руси, педагог, ректор Львівської братської школи, один із засновників Київського братства, професор та перший ректор Київської братської школи, письменник, святий. Духовний та політичний наставник Петра Могили.

Походив з руської шляхетської родини. Навчався у Львівський братській школі, Острозькій школі та у Краківському університеті. З 1604 року – викладач латинської й грецької мов та ректор Львівської братської школи.

У 1610 році переїздить до Києва, де стає одним з членів вченого гуртка в Києво-Печерській лаврі. У 1610-1615 роках – священик Київської Воскресенської церкви на Подолі, де заснував парафіяльну школу. У 1615 році бере активну участь у створенні Київського братства та Київської братської школи, в якій стає її першим ректором, забезпечуючи своїм коштом навчання та утримуючи бідних дітей і сиріт.

Крім того, був одним з перший професорів школи, викладаючи грецьку й латинську мови та філософію. Йов Борецький, який надавав великого значення освіті, своєю діяльністю визначив рівень Київської братської школи як навчального закладу підвищеного типу й заклав основи її дальшого розвитку.

У 1618 році, прийнявши чернечий постриг, став ігуменом Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря. У 1620 році за підтримки гетьмана Петра Сагайдачного відновив за благословенням патріарха Єрусалимського Теофана III українську православну ієрархію, яка після Берестейської унії стала унійною. По відновленню православної церкви став її першим митрополитом Київським, Галицьким і всієї Руси.

При цьому продовжував далі опікуватися Київським братством та Київською братською школою, у 1629 році домігся визнання та затвердження Київського братства королівською грамотою й навіть викладав у школі богослов’я. Похований за його заповітом у тодішній митрополичій резиденції – Михайлівському Золотоверхому монастирі.

У 2008 році Помісний Собор Української православної церкви Київського патріархату у зв’язку з 1020-літтям Хрещення Київської Руси-України благословив приєднати святителя Йова, Митрополита Київського і всієї Руси до лику святих для загального церковного шанування, занести його ім’я до православного церковного календаря і пам’ять святителя Йова святкувати 15 (2) березня, в день його смерті.

Прижиттєвого портрету Йова Борецького не виявлено.

22 лютого 2018 року Київська міська рада перейменувала провулок Панфіловців на провулок Йова Борецького.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.