(archive)

Олена Замостян

Замостян Олена Василівна (1.09.1943, с. Мокончі Семипалатинської області, Казахстан – Київ, 3.01.2006) – мистецтвознавець, директорка Культурно-мистецького центру Національного університету «Києво-Могилянська академія» заслужений працівник культури України.

У 1968 році О. Замостян закінчила Київський державний художній інститут за спеціальністю «мистецтвознавець». У 1963-1994 роках працювала у видавництві «Українська енциклопедія».

З липня 1994 року створила та очолила Культурно-мистецький центр Академії, в структурі якого за її ініціативи та підтримці постали такі творчі колективи, як Галерея мистецтв, Театральний центр, Народна хорова капела «Почайна», Ансамбль старовинної музики, Студентський кіноклуб, художні та музичні студії. Завдяки організаційним та мистецьким здібностям О. Замостян Культурно-мистецький центр Університету став одним з провідних творчих і мистецьких майданчиків Києва. У 2006 році Галереї мистецтв Культурно-мистецького центру Університету присвоєно ім’я Олени Замостян.

Єлисей Плетенецький

Плетенецький Олександр Хомович, чернече ім’я Єлисей, єромонаше Євфимій (бл. 1554, м. Львів – 29.10.1624, м. Київ) — архімандрит Києво-Печерської лаври, вчений, один із засновників Київської братської школи. Сім’я віроrідно походила з с. Плетеничі Золочівського повіту Руського воєводства (тепер Перемишлянського району Львівсьої області), звідки й родове прізвище Плетенецькі. Брав участь в братському русі Львова. 1594 року прийняв чернечий постриг, а 1595 став архімандритом Пінського Ліщинського монастиря. 1596 року взяв участь у Берестейському соборі (1596), рішуче захищаючи права православних в Україні. 1599 року, після смерті Никифора Тура, Плетенецького обрано архімандритом Києво-Печерської лаври, у цьому статусі він був до самої своєї смерті.

Спираючись на козацтво, Плетенецький вернув відібрані уніатами маєтності, налагодив у Лаврі чернече життя, а головне – перетворив її на найвизначніший культурний осередок України. З цією метою запросив до Києва відомих учених, проповідників, письменників, перекладачів, лексикографів, а також друкарів, малярів, rраверів, художників. До гуртка Плетенецького ввійшли Захарія Копистенський, Памво Беринда, Тарасій Земка, Лаврентій Зизаній, Гаврило Дорофієвич, Йов Борецький та інші.

Вони й створили в Києві під патронатом Плетенецького науково-культурний осередок, метою якого було обгрунтування догм православної віри, поширення освіти та наукових знань. Цьому слугувала й засновнана Плетенецьким Лаврська друкарня, яка за короткий час розвинула інтенсивну діяльність, випускаючи церковні й богослужебні книжки, підручники, словники, полемічну літературу, наукові праці. За часів Плетенецького вийшли з друкарні: «Часословец» (1616), «Візерунок цнот» Олександра Митури (1618), «Анфологіон» (1619), «Книга о вєрє єдиной» (1620), «Bitpшi на жалосний погреб … Сагайдачного» Касіяна Саковича (1622), «Іже в святих Іоанна Златоустаго … бесєди на 14 посланій … апостола Павла» (1623) та інші.

Члени гуртка Плетенецького брали участь у заснуванні Київського братства (1615), вписалися до його реєстру (початок 1616 року) й стали викладачами Київської братської школи, а Йов Борецький — її першим ректором. Все це відбувалося за підтримки й благословення Плетенецького, зокрема, у передмові до «Часословця» Плетенецький вказував на її призначення — «для шкіл у православному місті Києві та інших». Саме за підтримки вчених з гуртка Плетенецького Київська братська школа швидко зміцніла й набрала значної ваги в українському культурно-освітньому русі.

Деякі дослідники вважають, що перше 20-ліття XVII століття було добою саме Плетенецького – Сагайдачного. Поховано Плетнецького в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Серапіон Александровський

Александровський Стефан, чернече ім’я Серапіон (22.07.1748, м. Александров Владимирської губернії, теnер Владимирської області, Російська Федерація – 10/14.09.1824, м. Київ) – єпископ Дмитровський, вікарій Московської єпархії. 11 грудня 1803 Александровського обрано митрополитом Київським і Галицьким та членом Синоду. Прибув до Києва 4 лютого 1804 року як протектор Києво-Могилянської академії. Запровадив однаковий рівень матеріального утримання для іноземних студентів та кандидатів у священики, які приїздили до Києва з іноземних єпархіальних семінарій. 1806 склав проект розвитку Києво-Могилянської академії, який, за висловлювання Віктора Аскоченського, “должен остаться навсегда, как памятник его просвященной заботливости о древнейшем в нашем отечестве училище».  За розпорядженням Александровського після прилюдних іспитів 1806 року 124 найкращі студенти Києво-Могилянської академії були нагороджені книгами з академічної бібліотеки з відміткою “За старанність й успіхи в навчанні”, а викладачі з 1807 одержували подвійну заробітну платню. З пожертвувань на Києво-Могилянської академії виділялись кошти для допомоги бідним студентам. Після спустошливої пожежі 8-9 липня 1811 року на Подолі Александровський розпорядився видати Києво-Могилянської академії 8000 руб. з коштів Лаврської друкарні, дозволив розпочати збирання добровільних пожертвувань (зокрема, сам перший вніс 2000 руб.) на оновлення академічного конгрегаційного корпусу. Ремонт і реставрацію було проведено за проектом архітектора Андрія Меленського протягом 1812-1815 років. Весною 1812 року на ці потреби було виділено ще 29 863 руб. 24 жовтня 1822 його відправлено на спочинок. Похований у Києві в Софійському соборі. В «Трудах Київської Духовної Академії» за 1882 (№2, 10-11) вміщено щоденник Александровського за час його управління Київською митрополією.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Іван Виговський

Виговський Іван Остапович гербу Абданк (бл. 1608 – 27.03.1664) –  український військовий, політичний і державний діяч, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави у Наддніпрянській Україні. Походив з православної шляхетської родини. Імовірно навчався у Київській Братській школі або у Києво-Могилянському колегіумі. Військову кар’єру розпочав в елітних частинах війська Річчі Посполитої. Потрапивши у полон до татарського війська під час битви під Жовтими Водами, був викуплений Б. Хмельницьким, після чого став його писарем та найближчим соратником. Створив та очолив Генеральну канцелярію – адміністративний та дипломатичний уряд при гетьманові. Брав участь у битвах під Пилявцями, Збаражем, Зборовом, Берестечком, Батогом, Жванцем, Львовом. Розробляв Зборівський, Білоцерківський та Переяславський договори. Після смерті Богдана Хмельницького став регентом при Юрії Хмельницькому. У 1657 році обраний гетьманом Війська Запорозького. У 1658 році уклав Гадяцький договір з Річчю Посполитою про федеративний союз. У 1569 році переміг московську армію у битві під Конотопом. Під тиском козацької опозиції відмовився від  гетьманської влади, вступив на службу до польського короля, обіймав уряди на Волині, Поділлі та Київщині. За підозрою у підтримці та сприянні антипольських повстань був арештований, позбавлений всіх прав і розстріляний. Існує декілька версій місця поховання І. Виговського та його дружини – у Скиті Манявському на Івано-Франківщині, у Юсиптицькому монастирі (нині с. Йосиповичі Стрийського р-ну Львівської обл.),  у родинному маєтку в с. Руда (Жидачівського р-ну Львівської обл.).

Іван Виговський був високоосвіченим, володів  низкою мов (давньоукраїнська, церковнослов’янська, польська, латинська, російська), що дає підстави припускати про його навчання «семи вільним наукам»  у Київській братській школі та її правонаступнику – Києво-Могилянському колегіумі. 27 жовтня 1657 року саме у Київському Братському Богоявленському монастирі архієпископ Лазар Баранович освятив гетьманські клейноди  і підніс їх новообраному гетьману Івану Виговському. За Гадяцьким договором Києво-Могилянський колегіум отримував статус академії і такі ж привілеї і права, які мала Краківська академія – другий вищий навчальний заклад у центральній Європі після Карлового університету.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Йоаникій Ґалятовський

Ґалятовський Йоаникій (бл.1630, м. н. невідоме  – 12.01.1688, м. Чернігів) –  вчений, письменник, проповідник, педагог, церковний діяч, випускник, викладач та ректора Києво-Могилянського колегіуму. Імовірно, народився на Волині. У 1640-х роках навчався в Києво-Могилянському колегіумі. Після навчання, прийнявши чернецтво, служив у Купятицькому монастирі біля м. Пінськ. У 1655 році на запрошення свого вчителя Лазаря Барановича, повернувся до Києва та викладав курс риторики в Києво-Могилянському колегіумі. У 1658 році стає ректором Києво-Могилянського колегіуму та ігуменом Київського Братського Богоявленського монастиря. У 1658-1662 роках відбудовує монастир та колегіум, які зазнали значних руйнувань внаслідок пожежі. У 1665-1668 роках подорожує по Поділлю, Волині, Галичині, Литві. З 1669 року – ігумен, згодом архімандрит Чернігівського Єлецького Успенського монастиря. Помер і похований у Чернігові.

Під час роботи у Києво-Могилянському колегіумі підготував та видав  збірку проповідей «Ключ разуменія», в додатку до якого помістив перший вітчизняний курс гомілетики «Наука, албо способ зложеня казаня» де виклав  теоретичні засади української церковної проповіді й рекомендації до побудови їх жанрових різновидів. За життя Йоаникія Ґалятовського книга видавалася чотири рази у Києві (1659, 1660) та Львові (1663, 1665). Йоаникій Ґалятовський – автор 20 проповідей, полеміко-богословських трактатів та збірок оповідань українською і польською мовами.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Інокентій Ґізель

Ґізель Інокентій  (бл. 1600, Пруссія – 18.11.1683, м. Київ) – церковний діяч, вчений-богослов, філософ, історик, архімандрит Києво-Печерської лаври,  студент, професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму. Походив з протестантської родини в Пруссії. Імовірно, навчався у Замойській академії (нині м. Замостя Люблінського воєводства, Польща),  в Кенігсбергу (нині Калінінград, РФ) та в Ростоку (Німеччина). З переїздом до Києва перейшов у православ’я та прийняв чернецтво. Після навчання у Києво-Могилянському колегіумі був направлений Петром Могилою на навчання за кордон.  Повернувшись до Києва  займав посади вчителя, професора філософії у Києво-Могилянському колегіумі. Петро Могила вбачав в особі Ґізеля свого наступника  й опікуна Київського колегіуму. З 1646-1650 роках – ректор Києво-Могилянського колегіуму та настоятель Київського Братського Богоявленського монастиря. У 1646-1647 роках для студентів Києво-Могилянського колегіуму Ґізель написав підручник з філософії «Opus totius philosophiae» («Твір про всю філософію»), який містить основи діалектики, логіки, фізики та метафізики. У 1656-1683 роках Ґізель був обраний  архімандритом Києво-Печерської лаври. Він активно підтримував вчених, зокрема Лазаря Барановича, Йоаникія Ґалятовського, в їхній науковій та літературній праці, сприяючи публікації творів у друкарні Києво-Печерської лаври. Був редактором  «Синопсиса», или Краткого собрания от различных літописцев о началі словяно-російского народа» – першого наукового підручника вітчизняної історії. Ґізель брав активну участь в церковному та політичному житті України, провадив перемовини з представниками російського царя щодо статусу української церкви після укладання українсько-московського договору 1654 року. Похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.

Твори:

• Opus totius philosophiae (Твір про всю філософію), 1646-1647; рукопис зберігається в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.
• Миръ c Богом человъку, или Покаяніє святоє…  – Київ, 1669, 1671.
• Prawdziwa wiara stara Cerkwie Wschodniey prawosławno-catholickiey, 1668; рукопис зберігається в НБУВ ІР. Ф. 312. № 480/302с – 484/306с .
• Синопсис, или Краткое собраніе от различных літописцев о началі словяно-російского народа. (Інокентій Гізель – редактор) – Київ, 1674, 1676, 1680, 1718, 1810.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Петро Могила

Могила Петро (10.01.1597, м. Сучава, Молдавія – 11.01.1647, м. Київ) – політичний, церковний і освітній діяч, письменник, архімандрит Києво-Печерської лаври, екзарх Константинопольського патріарха, митрополит Київський, Галицький і всієї Русі, опікун і меценат Києво-Могилянського колегіуму та Київського Братського Богоявленського монастиря. Походив зі старовинного молдавського боярського православного роду. Навчався у Львівській братській школі, в Замойській академії (м. Замостя, Польща) та навчальних закладах Голландії, Парижу. Повернувшись до Речі Посполитої, служив у польському війську, брав участь у битвах під Цецорою (1620 р.) та Хотином (1621 р.). Під впливом митрополита Йова Борецького обрав церковну кар’єру, прийнявши у 1625 році чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі. У 1627 році висвячений на архімандрита Києво-Печерської лаври за підтримки Йова Борецького та впливових православних шляхетських родин. У 1631 році за духовним заповітом Йова Борецького Могила став членом Київського братства, його опікуном і фундатором, а також Київського братського Богоявленського монастиря і Київської братської школи. У 1632 році на основі об’єднання школи Києво-Печерської лаври та Київської братської школи створив колегіум за зразком єзуїтських навчальних закладів. Колегіуму, його учням і викладачам та монастиреві постійно надавав фінансову допомогу, скеровував учнів на навчання за кордон за свій кошт. Для потреб монастиря та колегіуму подарував власне село Позняки (нині житловий масив м. Києва). У 1633 році обраний митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі. Відбудовував храми, монастирі, створював навчальні заклади, впорядковував богослужбову практику, видавав богослужбову літературу. Він є автором та укладачем 19 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.

У 1996 році у 400-річницю від дня народження Петро Могила був канонізований усіма 15 автокефальними православними церквами і прилучений до лику святих. У 1996 році Національний банк України випустив срібну ювілейну монету в серії «Видатні особистості України», присвячену 400-річчю від дня народження Петра Могили.

Відповідно до духовного заповіту Петра Могили Києво-Братський колегіум був першим спадкоємцем всього його майна, в тому числі всього нерухомого майна, 81 тисячі злотих, коштовностей, митрополичого одягу та бібліотеки. Книгозбірня Петра Могили у свій час була одна з найбільших бібліотек на українських землях і включала твори римських філософів та письменників, західноєвропейських вчених і богословів, давньоруські літописи, документальні збірники, польські хроніки тощо. Приватна бібліотека Петра Могили започаткувала бібліотеку Києво-Могилянської академії і заклала традицію дарування книг для потреб навчального закладу. Перша бібліотека Київського братського колегіуму розташовувалася на другому поверсі побудованої Петром Могилою трапезної.

Ще за життя Петра Могили Київський Братський колегіум називали Києво-Могилянський колегіум. Правонаступниця колегіуму – Києво-Могилянська академія у своїй назві залишила ім’я свого фундатора. Відроджена академія у 1992 році під назвою «Національний університет «Києво-Могилянська академія» також носить ім’я Петра Могили. Вищою нагородою НаУКМА за значний внесок в розбудову національної освіти, науки і духовності є медаль Петра Могили.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Іван Мазепа

Мазепа Іван Степанович гербу Курч (20.03.1639, хутір на р. Кам’янка, затим – с. Мазепинці Київського воєводства, нині Білоцерківського р-ну Київської обл. – 21/22.09.1709, с. Варниця, біля м. Бендери, Республіка Молдова) – військовий, політичний, державний діяч, гетьман Війська Запорозького, меценат культури і освіти. Нащадок шляхетського роду Мазеп-Колядинських по батьківській лінії та старовинного шляхетського роду Мокієвських по материнській лінії. Навчався в Києво-Могилянській академії імовірно в 1650-1657 роках, а також ще у котромусь із закладів Речі Посполитої, вірогідно – єзуїтському колегіумі. Вже несучи службу у польського короля, побував у Голландії, Італії, Франції та Німеччині, де вивчав, зокрема, артилерійську справу. Отримав значний військовий та дипломатичний досвід при дворі польського короля, службу там залишив 1663 р. Від 1669 р. – на службі у гетьмана Петра Дорошенка, а згодом – Івана Самойловича. У 1687 році за згодою Москви обраний гетьманом. Внаслідок поразки військ шведського короля Карла XII та Мазепи у битві під Полтавою 27.06.1709 року гетьман разом з рештками вірного йому війська залишив Україну. Помер у 1709 році у с. Варниця поблизу м. Бендери, а навесні 1710 року його останки було перенесено до м. Галац (нині Румунія), згодом могилу було зруйновано.

Період гетьманування Івана Мазепи позначений бурхливим розвитком української культури, освіти і мистецтва. За його підтримки зводилися храми, друкувалися книги, відкрився Чернігівський колегіум. Києво-Могилянська академія, в котрій гетьман навчався, перебувала під його особливим покровительством. Мазепа фінансово підтримав будівництво необхідного (через суттєве збільшення числа студентів) академічного навчального корпусу (т. зв. Староакадемічний або Мазепин корпус), а раніше – кам’яного Богоявленського собору на місці дерев’яної Богоявленської церкви – головного храму Київського Братського Богоявленського монастиря (знищений радянською владою у 1935 р.). Щороку гетьман надавав фінансові дотації студентам-бурсакам. Крім того, Мазепа поповнив бібліотеку академії, брав участь в урочистих академічних зібраннях. За його сприяння Академія отримала царські грамоти, що частково стосувалися її правового статусу та майнового забезпечення. Гетьман також підтримував могилянських вихованців. Така добродійницька дільність не лише була оцінена академічною корпорацією, а й покликала на певний час до життя ще одну назву закладу – Києво-Могило-Мазепинська академія.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Kasian Sakovych

Sakovych Callist from the coat of arms of Corvin, the monastic name Kasiyan (1578, the town of Potelych of the Belz Voivodship, today: the village of Zhovkivsky district, Lviv oblast — 1647, Krakow) — the third Rector of Kyiv Brotherhood School, writer, preacher. The descendant of the Ruthenian boyar ancestry named Sakovych. Studied at Zamoysky and Krakow Academies. In 1620 he came from Przemysl to Kyiv and took monastic vows here. It is likely that he was a teacher in the family of the future Kyiv Governor Adam Kysil. While running Kyiv Brotherhood School in 1620-1624, he also taught poetics, rhetoric, and philosophy at school. He was one of the most educated figures of Kyiv Brotherhood School, who contributed to its strengthening and development. In 1624 — early 1625 he moved to Lublin, where he headed the Orthodox brotherhood. In 1625 he accepted the Union and became the archimandrite of the Dubniv Holy Transfiguration Monastery in Volyn. Becoming a catholic in 1641, he actively spoke as a polemicist against Orthodoxy.

Kasiyan Sakovych is the author of two works: Aristoteles problemata, albo Pytania o przyrodzeniu człoveczym [Aristotelian Problems, or Questions about the Nature of Man], Krakow, 1620, and Traktat o duszy [The Treatise on the Soul], Krakow, 1625. The works written during the rector’s practice at Kyiv Brotherhood School have a structure similar to the textbooks and, according to the author, at the beginning of the Traktat o duszy, the Polish edition originally was written in another language. It is likely that these works were originally lecture courses written in the Old Ukrainian language, and were taught to the students of Kyiv Brotherhood School. In addition to Sakovych’s pseudo-Aristotelian apocryphal text, the work Aristoteles problemata, albo Pytania o przyrodzeniu człoveczym also contains samples of the oratorical art as teaching material on rhetoric. The central ideas of the text are as follow: the human, the problems of Man’s self-cognition, the ability to control one’s emotions, mind and actions through self-study and education.

In 1620 Sakovych was present in the Epiphany Church of Kyiv Brotherhood Monastery when Patriarch of Jerusalem Theophanes III conducted the consecration of the Orthodox hierarchs with the support of Hetman Petro Sahaidachnyi and the Zaporizhian Army. He is the author of a well-known work Virshi na Zhalosnyi Pohreb Zatsnoho Rycera Petra Konashevycha Sahaidachnoho [Poems for the Mournful Funeral of the Honorable Knight Petro Konashevych Sahaidachnyi] written on the occasion of the death of Hetman in April 1622 in Kyiv. Twenty students of Kyiv Brotherhood School read those poems during the funeral ceremony. Soon, this composition, supplemented by the description of the emblem of the Zaporizhian Army, a preface, and an appeal Do Chytelnyka [To the Reader], was published as a separate book in Kyiv-Pechersk Lavra.

Петро Конашевич-Сагайдачний

Конашевич-Сагайдачний Петро Кононович, гербу Побуг (бл. 1570, 1577 чи 1578, с. Кульчиці Самбірського повіту Руського воєводства, нині Самбірського р-ну Львівської обл. – 10.04.1622, м. Київ) – полководець, політичний діяч, гетьман Війська Запорозького, один із засновників Київського братства та Київської братської школи, ії покровитель і благодійник.

Походив із православного шляхетського роду Конашевичів-Попелів. Вірогідно, що Сагайдачним майбутнього гетьмана прозвали вже на Січі. У 1592-1598 роках навчався в Острозькій школі, після чого переїхав до Києва. Наприкінці 1590-х років вступив до Війська Запорозького. У 1616 році обраний гетьманом Війська Запорозького, на чолі якого здійснив низку успішних бойових походів.

У 1620 році був одним з ініціаторів та організаторів відновлення православної ієрархії Київської митрополії, оскільки не залишилося православного єпископату внаслідок Берестейської унії 1596 року. Перші висвячення православних ієрархів, зокрема Йова Борецького, Ісаї Копинського, Мелетія Смотрицького та ін., відбулися таємно у жовтні 1620 року в Богоявленській церкві Київського Братського монастиря під охороною козацького війська.

Висвячення здійснив Єрусалимський патріарх Теофан III, який надав Київському братству патріаршу грамоту на право ставропігії, тобто безпосереднього підпорядкування патріарху.
У 1620 році П. Сагайдачний вступив до Київського братства зі всім Військом Запорозьким, забезпечивши захист братства, монастиря та школи, їхню підтримку в умовах конфесійної конкуренції.

У середині 1620 року коштом Сагайдачного була побудована перша церква Богоявлення на території Братського монастиря. Згідно із заповітом Сагайдачного, всі його кошти передавалися Київській, Луцький і Львівській братським школам. Поховано Сагайдачного в збудованій ним церкві Київського Братського Богоявленського монастиря, якій він заповів срібний з позолотою хрест.

Під час похорону учні Київської братської школи читали приурочені до цієї події «Вѣршѣ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного…» ректора школи Касіяна Саковича, в яких возвеличивулась подвиги українського полководця та його служіння християнській вірі.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.