(archive)

Михайло Антоновський

Антоновський Михайло Іванович (30.09.1759, сотенне містечко Борзна Ніжинського полку, тепер райцентр Чернігівської обл. – 1816, Санкт-Петербург) – бібліограф, видавець, перекладач і журналіст. За сімейною легендою рід Антоновських походив від французьких дворян, які  переселилися в Польщу.   Після успішного навчання у Києво-Могилянській академії у  1772-1779 роках в числі чотирьох найкращих студентів направлений до Московського університету. За наукові праці в університеті неодноразово одержував золоті медалі. В університеті заснував товариство перекладачів і літераторів (Собрание университетских питомцев), до якого ввійшли в тому числі колишні студенти Києво-Могилянської академії А. Прокопович-Антонський, П. Сохацький, І. Ф. Софонович . У 1782 році  був головним видавцем журналу «Вечерняя заря».

З 1783 року працював в Адміралтейській колегії Санкт-Петербурга на посаді секретаря колегії.  В Санкт-Петербурзі  утвердився як один із найвпливовіших журналістів. З 1784 року керував Товариством друзів словесних наук (Обществом друзей словесных наук), куди увійшли його товариші з університету і петербурзькі літератори С. Спешницький, К. Луб’янович, С. Тучков, С. Завалієвський, О. Радищев. У 1787 році супроводжував імператрицю Катерину II по Україні й Криму. У 1789 році призначений управителем похідної канцелярії командуючого російським флотом адмірала. Його опис морських кампаній 1789-1790 років був виданий під назвою «Военные действия Российского флота против Шведского в 1788, 89 и 90 годах, почерпнутые из дневных записок и донесений главноначальствовавшего над оным адмирала Чичагова» (СПб., 1826). У 1789 році видавав у Санкт-Петербурзі журнал «Беседующий гражданин» (вийшло три частини у 12 книгах).

У 1796 році призначений бібліотекарем Імператорської  публічної бібліотеки. Здійснив класифікацію 150 000 книг різними мовами.  У 1785 році переклав з французької на російську мову «Опыт исторического доказательства о происхождении россиян от араратцев» і «Переписку Российской Императрицы Екатерины Вторыя с г. Вольтером с 1762 по 1778 год», ч. 1 (СПб., 1802). У 1798 році  видав власним коштом книгу «Библиотека духовная», де під заголовком «Дружеския беседы. Беседа первая. О познании себя» вперше без посилання на автора надрукував філософський трактат Григорія Сковороди «Наркисс. Разглагол о том: узнай себе».  Переклав і видав працю Йогана Готгліба Ґеорґі «Описание всех, обитающих в Российском государстве, народов и их житейских обрядов, обыкновений, одежд, жилищ, вероисповеданий и прочих достопамятностей», ч. 1-4 (СПб., 1799). До розділу про народи Росії додав також нариси «О Россианах», «О Малороссийских козаках» та «Историю Малой России», яку виклав на основі літописів і хронік XVII-XVIII ст.   М.Антоновський вважав що українці й росіяни хоч і близькі, але все ж різні народи, кожен зі своєю історією й  історія українців розпочинається з Київської Русі, а росіян — з Московського царства часів Івана І.  Ця праця вважається першим історико-етнографічним нарисом про Україну й українців, яку автор свідомо вирізняв з російської (великорусской) історії. М.Антоновський був причетний до виходу праці «Топографический описания Киевского наместничества» у 1786 році, написавши до неї передмову .

Твори: [Антоновский М. И.] Россианы – малороссийские козаки. В кн.: Георги И. Г. Описание всех, обитающих в Российском государстве, народов., ч. 4. СПб., 1799.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Іван Андрієвський

Андрієвський Іван Самійлович (1759, село Дроздівка Дівицької сотні Ніжинського полку, тепер Куликівського р-ну Чернігівської обл. – 17.10.1809, м. Москва) – доктор медицини, професор ветеринарії та фізіології. Син священика. У 1770-ті роки навчався в Києво-Могилянській академії. У 1786-1789 роках навчався на медичному факультеті  Московського університету на медичний  факультеті.  Працював в анатомічному театрі університету , потім прозектором і ад’юнктом  на кафедрі анатомії. У 1803 році  захистив дисертацію на тему «Dissertatio inauguralis medica sistens observationes anatomi-cas, susceptionem intestinorum vermicosam illustrantes» («Інавгураційна медична дисертація, що містить анатомічні спостереження стосовно зараження кишечника червами») і одержав ступінь доктора медицини. У 1805 році обраний екстраординарним професором медичного  факультету, у 1807 році – надзвичайним професором кафедри ветеринарії Московського університету. Автор низки праць з ветеринарії, а також перекладів книг з німецької французької і польської мов на російську та латинську мови, в тому числі творів  релігійно-етичного змісту.

Автор  праць: Новый полный методический лечебник конской, скотской и других домашних животных, как то: овец, коз, свиней, собак, кошек и домашних птиц.., т. 1-3 [М ], 1793; 1807; Наставление, или изображение правил, собственно принадлежащих к сбережению конского здоровья [ч. 1-4]. М., 1795; Краткое начертание анатомии домашних животных. М., 1804; Начальные основания медицины, ветеринарии или скотолечения. М., 1805.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Сава Могильов’янин

Андрейович Сава (Могильов’янин) (роки життя невідомі) – викладач. Один із небагатьох відомих учителів Київської братської школи, що «були людьми світськими, шляхетними, гідними свого звання», як писав про них в «Автобіографічній записці» один із учнів Київської братської школи Іван Євлевич. Те, що Іван Євлевич називав Андрейовича Могильов’янином, а також зв’язки Сави Андрейовича із родиною Євлевичів вказують на його походження з міста Могильов (тепер Республіка Білорусь). Найвірогідніше викладав латинську мову у середньому  граматичному класі школи. У зв’язку з епідемією чуми, що лютувала в Києві із серпня 1630 року, заняття в школі припинилися. Ректор Xома Євлевич разом із частиною учнів і вчителів, серед яких, ймовірно, був і Сава Андрейович, виїхали до маєтку Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря – села Юр’ївка поблизу Києва на запрошення колишнього ректора Київської  братської школи, митрополита Київського, Галицького і всієї Руси Іова Борецького.  У січні 1631 року Братська школа відновила свою діяльність. Влітку 1632 року після злиття Київської братської й лаврської шкіл та приходу з Петром Могилою до об’єднаної школи (Колегіуму) нових учителів, ректор Xома Євлевич, його небіж Іван Євлевич, а разом з ними й Сава Андрейович, виїхали до Могильова.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ: КМ Академія, 2001.

Нестор Амбодик-Максимович

Амбодик-Максимович Нестор Максимович (7.11.1742, сотенне містечко Веприк Гадяцького полку, тепер село Гадяцького р-ну Полтавської обл. – 24.07.1812, м. Санкт-Петербург) – учений-енциклопедист, основоположник акушерства, ботаніки, фітотерапії та фізіотерапії в Росії, письменник і перекладач.

Народився в сім’ї священика Максима Максимовича. Маючи співзвучні прізвище та по батькові, об єднав їх латинським «ambo die» («двічі скажи»), додавши до свого прізвища Ambodic  –  Амбодик. У 1755-1768 роках закінчив повний курс Києво-Могилянської академії. Навчався у Санкт-Петербурзькому головному народному училищі і слухав лекції у Санкт-Петербурзькому військовому госпіталі. Навчався на медичному факультеті Страсбурзького університету, одержавши  стипендію княгині Є. Д. Голіциної-Кантемир, призначену для обдарованих юнаків, які вивчали «акушерство в чужих краях».  У 1775 році  захистив докторську дисертацію «De hepate humano» («Про печінку людини»).

Після повернення до Санкт-Петербургу викладав акушерство у  двох госпітальних школах. У 1781 році очолив Санкт-Петербурзьку акушерську школу. Був головним акушером Санкт-Петербурґа. Першим у Росії отримав звання професора акушерства . У 1797 році за ініціативою Нестор Амбодик-Максимович в Санкт-Петербурзі засновано Клінічний повивальний інститут. Тут склав перші підручники та словники з акушерства, ботаніки. Вперше в Росії запровадив практичні заняття в пологових відділеннях, застосував складні акушерські втручання, винайшов низку акушерських інструментів, запропонував свою конструкцію пологового ліжка та гінекологічного крісла.   Автор перших наукових настанов з акушерства «Искусство повивання…». Велику увагу приділяв фітотерапії, зокрема, використанню вітчизняних лікарських рослин. Розробляв російську медичну термінологію,  створював багатомовні термінологічні словники (латинською, французькою і російською мовами), до яких включив терміни не лише з різних джерел, але й створені ним особисто. Був почесним членом Санкт-Петербурзької медичної колегії й Вільного економічного товариства.

Праці: Анатомико-физиологический словарь, в коем все наименования частей человеческого тела, до анатомии и физиологии принадлежащие, ч. 1-2. СПб., 1783; Врачебное веществословие или описание целительных растений.., кн. 1-4:. СПб., 1783-89; Искусство повивання, или Наука о бабичьем деле.., ч. 1—6. СПб., 1784-86; Novum medico-pathologico-chirurgicum vocabularium. СПб., 1785; Слово о цветущем благоустроенного государства состоянии… СПб., 1787; Словарь ботанический, содержащий наименование растений и их частей. СПб., 1795; Первоначальные основания ботаники, руководствующие к познанию растений в двух частях с раскрашенными рисунками, ч. 1-2. СПб., 1796; Врачебные наставления о болезнях, наиболее изнуряющих здравие человека, и заражающих все телесные части оного. СПб., 1800; Новый ботанический словарь… СПб., 1804. Переклад з латинської мови твору Шрайбера «Руководство к познанию и врачеванию болезней человеческих наружных и внутренних с прибавлением главных немощей женского пола и малолетних детей», ч. 1-2 (СПб., 1781).

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Тимофій Александрович

Александрович Тимофій Васильович, чернече ім’я Тихон (1714, село Омбиш Ніжинської 1-ї сотні Ніжинського полку, тепер Борзнянського р-ну Чернігівської обл. – 21.10.1746, м. Київ) – викладач, префект КМА, вчений, поет і теоретик поетичного мистецтва.

Походив із сім’ї священика. Навчався в Києво-Могилянській академії до 1743 року. Проти його прізвища в академічних списках зазначено: «доброизряден», «преизряден».

1733 року разом з Д. Аскаронським, Василем Тодорським, Федором Яновичем та іншими студентами-філософами виступив на захист однокурсника Пантелеймона Чарнецького, який без достатніх підстав був покараний за непокору префектом С. Калиновським. Учасників «философическаго возмущенія» було покарано різками. 1741, навчаючись на богословському курсі, разом з такими відомими згодом діячами, як П. Падуновський, І. Миткевич, П. Малиновський та іншими студентами, у зв’язку з убивством студента академії Г. Маковецького подали «доношеніе» ректору С. Кулябці про свою непричетність до злочину і звернули увагу адміністрації Києво-Могилянської академії на «вредительную» тяганину слідства в Київському магістраті, що заважало навчанню.

У виданому йому атестаті за підписом ректора С. Кулябки А. значився як студент, що «реторическое, философское и богословское учение совершал с прилежанием довольным», «нравы имел честные, беспорочные, учением преуспевал так, что реторику и другие учения может совершенно, с похвалою своею и пользою слышащих преподавать и сам».

Навчаючись у Києв-Могилянській академії, займався приватним викладанням. У 1737 році на основі праці професора С. Кулябки склав підручник з риторики під назвою «Summulae praeceptionum rhetori-сашга ex labore dignissimi patris Sylvestri Kulabka aurei benedicendi magistri, cum optimo atque insigni discipulorum commodo in hac arte celeberrime consumpto collectae atque in aula per illustris domini Michaelis Turkowski scribae equitalis generalis generoso domino Basilio Kulabka per praeceptorum Timotheum Alexand-rowicz traditae ac explicatae anno 1737 Idibus Martii» («Невелика сума реторичних настанов із праці найдостойнішого отця Сильвестра Кулябки, учителя золотого красномовства, разом з найкращою і видатною зручністю для учнів у цьому славному мистецтві, щонайповніше зібрана і в домі ясного пана Михайла Турковського, доброзичливого писаря генерального, шляхетному пану Василю Кулябці наставником Тимофієм Александровичем викладена і витлумачена року 1737 на березневі Іди»).

Після закінчення Києво-Могилянської академії у 1743 році прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі, де був проповідником. Одночасно як один з найкращих випускників залишений у Києво-Могилянській академії викладачем. Готуючись до викладання піїтики, склав курс «Praecepta de arte poe-tica ad usum Roxolanae juventutis in alma ortho-doxa ac celeberrima Kijovo-Mohylo-Zaborovsciana Academia tradita et explicate anno 1743 ad nobiles poeseos auditores reverendis patre T. Aexandrowicz» («Настанови з поетичного мистецтва для вжитку української молоді, викладені і витлумачені у православній і преславній Києво-Могило-Заборовській академії для шляхетних слухачів поетики преосвященним отцем Т. Александровичем року 1743»). Склав звід синтаксичних, поетичних та риторичних настанов з практичними вправами: «Codex totius anni laboris syntacticis, poeticis et ad finem rheto[ricis] negotiis refretus atque in celeberrima academia Kijovo-Mohylo-Zaborovsciana per professorem hierodiaconum Tychonem Alexandrowycz traditus et explicatus anno 1743 Septembris prima inchoatus per reverendissimum patrem Tychoni Alexandrowycz» («Книга для усього року навчання, синтаксичними, поетичними і врешті риторичними прикладами наповнена, і у преславній Києво-Могило-Заборовській академії професором ієромонахом Тихоном Александровичем викладена і витлумачена, почата преосвященнішим отцем Тихоном Александровичем першого вересня 1743 року»).  1744-1746 роках викладав риторику за власними підручниками: «Praecepta oratoria ex antiquis atque recentioribus pacto praeceptorum delectu tyronibus eloquentiae ab 1-mis fundamentis sen-sim ad difficiliora et summa iusto ordine manuducendis et prudenter instituendis. Accommodata in usumque Roxolanorum oratorum in alma orthodoxe ac celeberrima academia Kijovo-Mohylo-Zaborovsciana tradita et explicata anno 1744» («Ораторські настанови з античних, а також сучасних наставників, вибрані згідно з керівництвами і починаннями від перших основ до більш складних і найвищих. Розумно пристосовані для учнів красномовства і до вжитку українським ораторам у православній і преславній Києво-Могило-Заборовській академії, викладені і витлумачені 1744 року») та «Congeries praeceptorum rhetoricorum cum vari-is praxibus ad comparandam bene dicendi artem instituta atque in usum orthodoxae Roxolanae iuventuti in academia Kijovo-Mohylo-Zaborovsciana per biennalem eloquentiae professorem patrem Tychonem Alexandrowicz proposita et explicata. Ex anno 1745 in annum 1746 calend. octobr.» («Збірка риторичних настанов з різними практичними заняттями, для набуття мистецтва красномовства призначена, а також до вжитку православному українському юнацтву у Києво-Могило-Заборовській академії дворічним професором риторики отцем Тихоном Александровичем запропонована і витлумачена. Із 1745 року на 1746 рік, на жовтневі календи»).

1745 року був призначений префектом Києво-Могилянської академії. Того ж року Синод викликав Александровича для викладання в Московській слов’яно-греко-латинській академії, проте митрополит Рафаїл Заборовський не відпустив його як дуже необхідного для Києво-Могилянської академії викладача. Помер у 1746 році і похований на кладовищі Київського Братського монастиря біля дзвіниці.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Олексій Гарань

Гарань Олексій (нар. 17.06.1959, Київ) – історик-міжнародник, політолог, політконсультант, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», доктор історичних наук, професор кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», декан-організатор Виконавчої дирекції з відродження Києво-Могилянської академії.

Навчався у Київському державному університеті ім. Т. Шевченка за спеціальністю «Міжнародні відносини» та в аспірантурі цього ж університету. У 1985-1991 роках працював науковим співробітником відділу зарубіжної історіографії в Інституті історії Національної академії наук України.

Один з п’яти перших співробітників відродженої Києво-Могилянської академії. У 1991-1992 роках – декан-організатор факультету суспільних наук Університету «Києво-Могилянська академія», у 1993-1994 – перший завідувач кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія, з 1998 року – професор кафедри політології. У 2002 році заснував та очолив Школу політичної аналітики в НаУКМА.

Автор низки книг з проблем політології, взаємостосунків України з різними державами, політичної системи України, зокрема, «Убити дракона: З історії Руху та нових партій України» (1993), «Ukraine in Europe: Questions and Answers»(2009) та інші.

Сергій Іванюк

Сергій Іванюк (псевдонім: Сергій Оксеник; 8.01.1952, Миколаїв – 26.04.2018, Київ;) – письменник, літературознавець, критик і перекладач, головний редактор журналу для підлітків «Однокласник» у 2005-2018 роках, один з членів виконавчої дирекції зі створення Університету «Києво-Могилянська академія», кандидат філологічних наук, доцент кафедри літературознавства Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Навчався на факультету журналістики у Київському державному університеті ім. Т. Шевченка, в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук УРСР. Після захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук працював науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук УРСР.

Один з п’яти перших співробітників відродженої Києво-Могилянської академії, в якій працював понад 27 років, від 17 листопада 1991 року. У 1992-1994 роках виконував обов’язки декана-організатора і першого декана факультету гуманітарних наук, у 1994-2000 роках – ректора Національного університету «Києво-Могилянська академія». У 2000-2003 роках – докторант кафедри літературознавства, у 2003-2018 роках – доцент кафедри літературознавства, де викладав курси «Історія драми», «Літературно-критичний практикум», а також створений ним авторський курс «Основи літературної творчості». Окрім Могилянки, Сергій Іванюк читав  лекції для освітніх платформ — «Культурного проекту», «Літосвіти».

Автор понад 100 публікацій українською, російською, німецькою, англійською, шведською, грузинською, чуваською та іншими мовами, у  тому числі перекладів з англійської та російської мов. Автор художніх творів для дітей, зокрема фантастичної трилогії «Лісом. Небом. Водою», трилера «Вбивство п’яної піонерки».

У Науковій бібліотеці НаУКМА зберігається особиста бібліотечна колекція С. Іванюка, книги до якої він почав передавати ще у 1992 році.

В’ячеслав Брюховецький

Брюховецький В’ячеслав (нар. 14.07.1947, Владикавказ, Північно-Осетинська АРСР, СРСР) – літературознавець, педагог, громадський діяч, один з ініціаторів створення Народного Руху України, один з учасників ініціативної групи «Першого грудня», Герой України, член спілки письменників України, член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, ініціатор відродження та ректор і президент Києво-Могилянської академії (1991 – 2007), з 2007 – почесний президент НаУКМА.

Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка, аспірантурі Київського державного інституту культури імені О. Корнійчука. У 1980 році отримав ступінь кандидата педагогічних наук, у 1986 році – доктора філологічних наук. У 1980-1991 роках – завідувач відділу критики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України. У 1989–1990 – гостьовий професор Ратґерського університету, США, у 1990 – гостьовий професор Манітобського університету, Канада. У 2002-2003, 2009-2010 роках – Фулбрайтівський дослідник, Колумбійський університет, США.

11 вересня 1990 року на засіданні Української наукової асоціації В’ячеслав Брюховецький виступив з пропозицією відродити Києво-Могилянську академію як сучасний вищий навчальний заклад. Йому належить також ідея відродження Академії саме на історичній території, що знайшло відображення в розпорядженні Голови Верховної Ради України від 19 вересня 1991 року. В’ячеслав Брюховецький розробив концепцію, статут Університету, створив Києво-Могилянське братство,  залучив до Надзірної ради Університету відомих політиків і громадських діячів  західного світу та спонсорську допомогу, сформував науково-педагогічний склад.

У 1991 році В’ячеслав Брюховецький очолив Виконавчу дирекцію відродження Києво-Могилянської академії, у 1992-1994 – ректор Університету «Києво-Могилянська академія». У 1994-2007 роках – президент Національного університету «Києво-Могилянська академія», з 2007 року – почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія».

За 17 років під орудою В. Брюховецького НаУКМА став одним з провідних університетів України з інноваційним розвитком науково-навчального процесу, а кількість студентів з 227 у 1992 році зросла до 3149 спудеїв у 2007 році. Він очолив редколегію двох енциклопедичних видань  –   «Києво-Могилянська академія в іменах. XVII-XVIII ст.» (К., 2001) та «Київська духовна академія в іменах (1819-1924): енциклопедія у двох томах» (К., 2017), а також був багаторічним головним редактором наукового фахового видання «Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». Автор понад 400 наукових праць, в тому числі монографічних досліджень про творчість Ліни Костенко, Миколи Зерова, Віктора Петрова. Відзначений низкою нагород і премій України та інших держав. Подарував науковій бібліотеці Університету приватну книжкову колекцію та особистий архів.

Євгенія Онищенко

Онищенко Євгенія Іванівна (10.05.1930, с. Завадівка Київського р-ну Київської обл. – ? м. Київ) – економіст, фінансист, одна з членів виконавчої дирекції зі створення Університету «Києво-Могилянська академія», заслужений економіст України.

У 1953 році закінчила Київський фінансово-економічний інститут, у 1957-1987 роках працювала економістом, начальником управління і заступником голови Київського міського виконавчого комітету.

У відродженій Києво-Могилянській академії працювала з січня 1992 року і до 2000 року на посаді фінансового директора, проректора і віце-президента з економіки та фінансів. Нагороджена п’ятьма орденами, зокрема орденом «Княгині Ольги».

Авторка спогадів про відродження Києво-Могилянської академії «Воскресіння академії. Спогади про відродження Києво-Могилянської академії та його учасників» (Київ: Видавничий дім “КМ Академія”, 2004. – 94 с.)

Вадим Зубко

Зубко Вадим Микитович (5.08.1938, с. Приморське Васильківського району Запорізької області – Київ, 4.02.2009) – педагог, освітянин, один з перших відроджувачів Києво-Могилянської академії, доцент.

Навчався у Верхньохортицькому педагогічному училищі, у 1961 році закінчив Запорізький державний педагогічний інститут, у 1971 році – аспірантуру Академії суспільних наук у Москві. Понад 10 років працював викладачем, проректором і ректором у Кустанайському педагогічному інституті.

У Києво-Могилянській академії Вадим Зубко працював з січня 1992 року першим заступником  директора-організатора Виконавчої дирекції з навчально-наукової роботи, з липня 1993 року – проректором з навчальної роботи, у 1994-2002 роках  – віце-президентом з навчальної роботи, у 2002-2006 роках –  віце-президентом з управлінських і кадрових питань. Крім того, він поєднував адміністративну роботу з викладацькою, працюючи з 1993 року доцентом на кафедрі історії. Вадим Зубко разом з викладачами і деканами розробив нові програми підготовки фахівців, навчальні плани, методичну літературу, а також  ліцензував і акредитував спеціальності, зокрема такі нові для української системи освіти, як політологія, екологія, культурологія, соціальна робота. За вагомий внесок у розбудову Києво-Могилянської академії у 2003 році був нагороджений найвищою нагородою НаУКМА – почесною відзнакою «Медаль святого Петра Могили». У 2005 році Указом президента України за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної освіти, високі професійні здобутки, багаторічну сумлінну працю нагороджений державним орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Автор методичних рекомендацій «Рейтингова система оцінювання знань студентів: Києво-Могилянський варіант» (Київ: Видавничий дім “КМ Академія”, 2005. – 20 с.).