(archive)

Петро Конюшкевич

Конюшкевич (Конюскевич) Петро, чернече ім’я Павло. Святий (1705, місто Самбір Руського воєводства, тепер місто, райцентр Львівської обл.—4.11.1770, Київ) — викладач, митрополит Тобольський і всього Сибіру. Народився у сім’ї міщан, які походили з прикарпатського село Конюшки (тепер село Луки неподалік Самбора). Навчався у Самбірській братській школі, потім у 1717-1733 роках у Києво-Могилянській академії.

По закінченню академічного курсу прийняв чернечий постриг і у 1734 році рукоположений в ієродиякони архієпископом Київським, Галицьким і всієї Малої Росії Рафаїлом Заборовським. У 1735- 1738 роках працював хранителем книг у друкарні Києво-Печерської лаври. У 1738-1740 роках — вчитель класу піїтики Києво-Могилянської академії. Зберігся його курс поетики «Regia regis animorum Apollinis id est structura poeseos in supremis Parnassi cellibus erecto generosae juven-tuti Roxolanae in almo Kijovo-Mohilo-Zaborow-sciano anno Supremi Regis Regum 1739 in annum 1740 ad inhabitendam tradito» («Палац Аполлона, царя душ, тобто Палац Поезії, споруджений на найвищих пагорбах Парнасу для руської знатної молоді у Києво-Могило-Заборовському Атенеї і переданий для заселення року Всевишнього Царя царів 1739 на 1740 рік»). З 1740 року став хранителем й скарбником архімандрита Києво-Печерської лаври Т. Щербацького. У 1741 році викликаний до Москви й призначений проповідником Московської слов’яно-греко-латинської академії. У 1744 році призначено архімандритом Новгородського Юріївського монастиря, де він залишався 14 років. У 1753-1757 роках, коли в Новгороді не було єпископа, фактично керував єпархією.

23 травня 1758 року хіротоновано на єпископа і возведено у сан митрополита Тобольського і всього Сибіру.  У Тобольській семінарії відкрив вищий богословський клас, перетворивши її на значний центр освіти й культури Сибіру. Зважаючи на віддаленість Тобольська, суворість його клімату та досить убоге забезпечення, звернувся до Києво-Могилянської академії, сподіваючись знайти там однодумців і підтримку. У 1764 році до Тобольська прибули вихованці Києво-Могилянської академії С. Ісаєвич та В. Бялковський. У часи архієрейства Петра Конюшевича у Тобольську було споруджено понад 20 кам’яних храмів та безліч дерев’яних церков, відкрито кілька нових парафій у селах та на заводах.

У 1768 році на спочинок повернувся до Києво-Печерської лаври. Восени 1770 року склав заповіт, за яким все, що в нього залишилось, він «при добрій пам’яті й з власної волі» роздав бідним. Поховано  в Успенському соборі лаври. Тіло його залишалось нетлінним. Звідусіль йшли до святителя паломники за зціленням. З 1910 року почалася підготовка до канонізації Конюшкевича. У зв’язку з цим 1912 року  його останки разом з дерев’яною труною перекладено до нової гробниці — бронзової, визолоченої, з карбованими фрагментами з житія Павла Тобольського. Урочистості готували на 300-річний ювілей Києво-Могилянської академії, але все змінила Перша світова війна. Лише 1984 року був канонізований. День пам’яті святителя Павла припадає на 23 червня. У 1984 році у зв’язку з підготовкою до святкування 1000-ліття хрещення Русі та встановлення Собору на честь святкування сибірських святих було написано ікону, на якій серед інших Сибірських святих зображено Петра Конюшкевича.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Йосиф Кононович-Горбацький

Кононович-Горбацький (Горбацький) Осип Кононович, чернече ім’я Йосиф (?— 1653, місто Могильов, тепер Республіка Білорусь) — вчений, філософ, ректор Києво-Могилянського колегіуму, єпископ Мстиславський, Оршанський і Могильовський. Народився в міщанській сім’ї. Вчився за кордоном. У 1635 році його було запрошено зі Львова на викладацьку роботу до Києво-Могилянського колегіуму, де він займав у 1635-1636 навчальному році посаду професора риторики, у 1639-1642 — професора філософії, 1642—46 — ректора. У 1646-1650 роках — ігумен Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря. У 1650 році затверджено королівським привілеєм на єпископа Мстиславського, Оршанського і Могильовського. Похований у Могильовському Спасо-Преображенському соборі.

Осип Кононович-Горбацький був високоосвіченою людиною, чудово знав мови, античних авторів, орієнтувався у сучасних йому напрямах філософської й богословської думки. Сподвижник Петра  Могили, своєю освіченістю заслужив його особливу увагу, працюючи разом над «Требником» (К., 1646). Брав участь у створенні «Православного сповідання віри», затвердженого у 1643 році чотирма патріархами Сходу — Константинопольським, Александрійським, Антіохійським та Єрусалимським.      Автор найстарішого в Україні курсу риторики «Orator Mohileanus Marci Tullii Cicero-nis apparatissimis partitionibus excultus» («Оратор могилянський, прикрашений найдосконалішими ораторськими розділами Марка Тулія Ціцерона»), читаного в Києво-Могилянському колегіумі  Зберігся також «Subsidium Logicae» («Підручник з логіки»), який входив до трирічного курсу філософії в колегіумі.

З іменем Кононовича-Горбацького пов’язується утвердження в Україні раціоналістичної філософії, перехід від властивого східним слов’янам «життя в істині» (тобто по вірі), від постановки питання «як мудро жить?» до теоретичного осмислення світоглядних проблем.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Григорій Кониський

Кониський Григорій Осипович, чернече ім’я Георгій (20.11.1717, полкове місто Ніжин, тепер райцентр Чернігівської обл.— 13.02.1795, м. Могильов, тепер Республіка Білорусь) — учений, філософ, письменник, проповідник, ректор Києво-Могилянської академії, архієпископ Мстиславський, Оршанський і Могильовський (Білоруський). Народився у сім’ї знатного полкового  товариша, ніжинського бургомістра Осипа Івановича Кониського.

У 1728-1743 роках навчався в Києво-Могилянській академії, після закінчення якої як один з найздібніших випускників поповнив її викладацький склад. З 1745 року викладав курс поетики «Praecepta de arte poetica ex autoribus, qui geminem poeseos rationem attigerunt, summatim cum pernecessariis observationibus collecta ad usum studiosae juventuti in alma et orthodoxa Academia Mohylo-Zaborowsciana tradita nec non explicate anno 1746» («Правила поетичного мистецтва, почерпнуті з авторів, які вивчають сутність поезії, коротко, з найнеобхіднішими спостереженнями, зібрані і на користь студентської молоді викладені й витлумачені у благодатній і православній Могило-Заборовській академії 1746 року»).  У цей час  створив драму «Воскресеніє мертвих…», поставлену  у 1747 році в Києво-Могилянській академії, написав кілька віршів тогочасною українською літературною мовою.

У 1747-1751 роках — професор філософії і префект Києво-Могилянської академії. Написав і виклав слухачам два філософські курси: «Philosophia peripathetica juxta, numerum quatuor facultatum quadripartita, complectens logicam, ethicam, physicam et metaphysicam in mente Principis Philosophorum Aristotelis Stagiritae Kijoviae in alma et orthodoxa Academia Mohylo-Zaborowsciana tradita anno 1747 et 1748 sub Professore reverendissimo Patre Georgio Konissky Praefecto Academiae Kijoviensis» («Філософія перипатетиків, поділена на чотири відділи, що вміщує логіку, фізику, метафізику й етику, викладена згідно з думкою глави філософів Арістотеля Стагірита у Києві, в благодатній православній Могило-Заборовській академії в 1747 і 1748 рр. професором, преподобним отцем Ґеорґієм Кониським, префектом Київської академії») та  «Philosophia juxta numerum quatuor facultatum quadripartita, complectens logicam, ethicam, physicam et metaphysicam, tradita in Academia Kijoviensi sub auspiciis illustrissimi Domini Thymothei Szczerbacki eiusdem Academiae Nutritoris munificentissimi anno 1749 Septem. 20» («Загальна філософія, поділена на чотири відділи, в складі логіки, етики, фізики та метафізики, викладена в Київській академії під наглядом найяснішого пана Тимофія Щербаць-кого, щонайщедрішого куратора цієї ж академії, 20 вересня 1749 року»). Цей філософський курс можна розглядати як певний рівень розвитку української професійної філософської думки, оскільки він охоплює всі розділи філософського знання у системному викладі.

У 1752-1754 роках— ректор Києво-Могилянської академії і професор богослов’я. У 1754 році разом з Т. Щербацьким уклав інструкцію «Про порядок викладання предметів у всіх класах…», що значно поліпшила навчальний процес у Києво-Могилянській академії.

У 1755 році призначено єпископом Мстиславським, Оршанським і Могильовським, з 1783 року — архієпископ. У 1757 році заснував у Могильові семінарію на зразок Києво-Могилянської академії, видав для неї кілька підручників. У різний час на запрошення Г. Кониського в семінарії працювали могилянці. Поховано Григорія Кониського у Могильовському Спасо-Преображенському соборі. Його могилу пограбовано французькими солдатами під час наступу Наполеона під приводом пошуку захованої там зброї. Могильовський Спасо-Преображенський собор зруйновано у роки Другої світової війни.

Деякі дослідники вважають Кониського автором «Історії Русів».

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Андрій Мелешевич

Мелешевич Андрій Анатолійович (24. 10. 1962 — 23. 04. 2021) – вчений-правник, президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» (2014-2019), заслужений юрист України.

У 1984 році закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. У 1984-1989 роках займав посади помічника прокурора та прокурора у Києві. У 1989-1991 роках – асистент кафедри кримінального права на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. У 1992 році отримав ступінь магістра Школи громадянства та суспільних справ ім. Д. Масквелла Університету в Сіракузах, США. У 1998 році отримав наукову ступінь доктора філософії (PhD) Університету в Сіракузах, США. У 1998-2005 роках – доцент Департаменту політичних наук Allegheny College, США, у 2002-2005 роках – завідувач Департаменту міжнародних студій Allegheny College, США.

У 2005-2014 роках призначено деканом факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія». З 2005 року – професор кафедри державно-правових наук факультету. З 2011 року – професор Центру якості з Європейських студій ім. Жана Моне (Європейська Комісія) в НаУКМА. У 2014 році Академічної конференції Києво-Могилянської академії обраний президентом НаУКМА.

Гостьовий дослідник Стенфордського університету, США (2010), Гейдельберзького університету Рупрехта-Карла та Інституту порівняльного публічного права і міжнародного права Товариства імені Макса Планка, Німеччина (2013), гостьовий професор Департаменту політичних наук Школи громадянства та суспільних справ ім. Д. Максвелла Сіракузького університету, США (2008).

Наукові інтереси: конституційні суди та конституційний контроль у порівняльній перспективі, порівняльні політичні інститути, міжнародний захист прав людини, політичні наслідки конституційного законодавства, виборче право, політичні партії та вибори, перехід до демократії та демократична консолідація, суди та правоохоронні органи в країнах перехідного періоду.

Автор книги «Party systems in post-Soviet countries: a comparative study of political institutionalization in the Baltic States, Russia and Ukraine» (New York: Palgrave, 2007. — 262 p. ) та низки досліджень в українських і зарубіжних фахових наукових часописах і збірниках.

У Науковій бібліотеці НаУКМА зберігається його особиста бібліотечна колекція.

Сергій Квіт

Квіт Сергій Миронович (нар. 26 листопада 1965 року, місто Ужгород Закарпатської обл.) — український освітній і громадський діяч, літературознавець, журналіст, професор Києво-Могилянської школи журналістики, президент Національного університету «Києво-Могилянська академія (2007-2014), міністр освіти і науки, голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

У 1985-1991 роках навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Після навчання працював у часописах «Слово і час», «Так», «Українські проблеми» та викладав в інституті журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.  У 1997 році захистив кандидатську дисертацію, у 2000 році – докторську дисертацію.

У 2001 році  почав працювати в НаУКМА, де відкрив та очолив Києво-Могилянську школу журналістики. У 2002 році був призначений також деканом факультету соціальних наук та соціальних технологій. У 2007 році 16-ю сесією Академічної конференції Києво-Могилянської академії обраний президентом НаУКМА. У 2014-2016 роках очолював Міністерство освіти і науки. З 2016 року працює на посаді голови Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

Стипендіат програми Фулбрайт в Університету Огайо (2006-2007), у Стенфордському університеті (2017-2018), Інституту Кеннана (2009). Лауреат премії журналу «Світо-Вид» (1994) та літературно премії Національної спілки письменників України «Благовіст» (1996). Нагороджений орденом За заслуги» III ступеня.

Наукові інтереси: філософська герменевтика, масові комунікації, університетський менеджмент. Автор  підручника «Масові комунікації: підручник для студентів вищих навчальних закладів (К., 2008), монографій: «Герменевтика стилю» (К., 2011), Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет (Львів, 2013).

Григорій Козицький

Козицький Григорій Васильович (1727, м. Київ — 26.12.1775, м. Москва) — викладач, публіцист, видавець, перекладач, статс-секретар імператриці Катерини II. Народився у сім’ї священика. У 1737 році вступив до Києво-Могилянської академії, закінчивши у 1747 році клас філософії. В атестаті, виданому академією, зазначалось, що Григорій Козицький старанністю та працелюбством є взірцем для своїх товаришів. У 1747-1749 роках навчається у Бреслау (тепер м. Вроцлав, Республіка Польща), у 1749-1755 – у Лейпцігському університеті. 3 1757 року почав викладати грецьку й латинську риторику та філософію в Академічному університеті у Санкт-Петербурзі. У 1767 році обрано почесним академіком Санкт-Петербурзької Академії наук. З 1766 року працював у Кабінеті імператриці Катерини II, займався підбором іноземних текстів для «Наказу», перекладом та редагуванням його, входив до Комісії зі складання проектів законів Російської імперії. У 1768 році призначено на пост статс-секретаря імператриці Катерини II. За його ініціативи та участі у 1768 році було створено «Собрание, старающегося о переводе иностранных книг», для якого до 1775 року 100 перекладачів переклали 112 книг (173 томи), здебільшого загальноосвітнього характеру, з історії, географії, твори грецької та римської класичної літератури, а також французьких просвітників і статті з «Encyclopedie, ou Dictionaire raisonne des sciences, des arts et des metiers» («Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв та ремесел»). Активно займався сам перекладацькою діяльністю творів зарубіжних авторів, а також наукові праці членів російської академії наук. Працював у журналі «Ежемесячные сочинения» та «Трудолюбивая пчела».

Григорій Козицький надіслав до бібліотеки Києво-Могилянської академії 39 книг.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Михайло Козачинський

Козачинський Мануйло Олександрович, чернече ім’я Михайло (1699, сотенне містечко Ямпіль, Брацлавського полку, тепер райцентр Вінницької обл. — 4.08.1755, м. Слуцьк, тепер Мінська обл., Республіка Білорусь) — ректор Карловецької школи в Сербії, архімандрит, філософ, письменник. Народився в українській шляхетський сім’ї. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії у 1720-1733 роках. Студентом багато мандрував, побував у кількох країнах, в тому числі у Німеччині, де добре оволодів німецькою мовою. Дворічний курс філософії у 1727-1729 роках прослухав у префекта, а згодом ректора Києво-Могилянської академії, досвідченого вченого-правознавця Амвросія Дубневича. Часто брав участь у публічних філософських диспутах як дефензор – захисник власних тез. Протягом 1731-1732 навчального року, ще студентом теології, викладав у своїй alma mater риторику.

Наприкінці 1733 року митрополит Сербський В. Иованович просив архієпископа Київського, Галицького і всієї Малої Росії Рафаїла Заборовського прислати йому 10 осіб з Києво-Могилянської академії для допомоги організації слов’яно-латинських шкіл на звільнених Австрійською імперією від турецького панування землях Сербії та Хорватії. Козачинський на чолі групи з шести випускників академії поїхав до Сербії, де реорганізував у Карлівцях Сремських школу на зразок Києво-Могилянської академії, викладаючи латину, поетику та риторику і займаючи посади префекта та ректора. Тут же, у Карловецькому шкільному театрі, силами учнів у 1734 була поставлена його «Трагедіа, сиречь печалная повесть о смерти последняго царя сербскаго Уроша Пятаго и о паденіи Сербскаго царства». Написана староукраїнською мовою, вона була надзвичайно популярною й стала частиною національної літературної скарбниці Сербії. У 1738 році повернувся в Україну.

У 1738 році — послушник Київського Видубицького монастиря, де у 1740 році прийняв чернечий постриг. У 1739 році – професор філософії Києво-Могилянської академії, 1740 році – її префект. Через протидію М. Козачинського Синоду, що намагався остаточно позбавити київських вчених можливості друкувати свої твори в Україні, його у 1746 році позбавили посад префекта і професора богослов’я академії й вислано «на спочинок» до Видубицького монастиря. Згодом призначено ігуменом Гадяцького Красногірського Миколаївського монастиря, а у 1748 році — архімандритом Слуцького Троїцького монастиря й водночас — намісником митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Росії у тій частині України та Білорусі, що була під владою Речі Посполитої.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст.. – Київ: КМ Академія, 2001.

Степан Ковнір

Ковнір Степан Дем’янович (1695, село Гвоздів Київської сотні Київського полку, тепер село Гвіздів Васильківського р-ну Київської обл.— 1786, Київ) — майстер-будівничий, учасник забудови території Києво-Могилянської академії. Навчаючись професійної майстерності  у відомих  свого часу  архітекторів. виробив своє творче обличчя. Майстерність будівничого набув на практиці відбудовчих робіт у Києво-Печерській лаврі після пожежі 1718 року. Тут збудував кілька споруд, зокрема т. зв. Ковнірівський корпус, дзвіниці та будинки ігуменів на Дальніх і Ближніх печерах. Брав участь у спорудженні Великої дзвіниці лаври. На території Економічного двору лаври звів палітурну майстерню. Крім того, у ці ж роки плідно працював у лаврських вотчинах, зводячи Кловський палац, церкву Антонія та Феодосія з дзвіницею у Василькові, Троїцьку церкву у Китаєві, відбудував церкву Київського Воскресенського монастиря.

У 1756 році ректор Києво-Могилянської академії і архімандрит Київського Братського монастиря Манасій Максимович доручив йому збудувати дзвіницю монастиря. Дзвіниця згоріла під час пожежі 1811. Дзвіниця належала до типу надбрамних споруд з арковим проїздом. Це була триярусна кам’яна споруда, увінчана бароковою банею з хрестом, квадратна у плані. Перший ярус було поділено на три частини. Середню частину займав арковий проїзд, а в бокових частинах розташувалися сходи: на вищі яруси — праворуч і до караульного приміщення — ліворуч. Розміщення дзвіниці як головного  входу до монастиря із західного боку було визначене наявністю тут торгової площі. Вона залишалась композиційною домінантою моря до кінця XVIII ст. За свою майже 60-річну працю був звільнений від кріпосної залежності і став київським міщанином.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Прокопій Калачинський

Калачинський (Колачинський), чернече ім’я Прокопій ( ? — ?, полкове місто Прилуки, тепер райцентр Чернігівської обл.) — ректор Києво-Могилянської академії, ігумен. Навчався у Києво-Могилянськму колегіумі та закордоном. Повернувшись в Україну, прийняв чернечий постриг. З 1691 року викладав риторику в Києво-Могилянській академії. Збереглися його курси лекцій: за 1691/92 навч. р. «Promptuarium artis oratoriae candidatis eloquen-tiae in collegio Mohilaeanae oblatum anno 1691» («Комора ораторського мистецтва кандидатом красномовства в колегіумі Могилянському запропонована 1691 року») та за 1692/93 — «Subsidium rhetoricum variis refertum notatis rox-olano rhetori ad rostra Kiiovomohilaeana oblatum anno 1692» («Підручник риторики для українського ритора, різнобічним матеріалом заповнений, на трибуну Києво-Могилянську представлений 1692 року»). Основою цих курсів є антична теорія красномовства. У 1693—1695 роках викладав курс філософії під назвою «Meta scientiarum, ad quam omnis rationalium discursuum intellectus, Aristotelico decertans agone, coronatur sub augustissimis omni voto expetitis novae cunctorum desideriorum Metae Mariae natalitiis nobili Roxolanae juventuti ad eruditum Stagiriticae palaestrae certamen, in Olympo Mohilaeano Kijoviensi anno, ex quo aetema Sapientia in Clypeo Golgothae ad metam Cmcis gloriosae decertavit 1693-tio proposita» («Піраміда наук, на якій усякий інтелект, що випробовує себе в Арістотелевому змаганні, увінчується, запропонована на Києво-Могилянському Олімпі 1693 року, після того, як вічна Мудрість на Олімпі славної Голгофи змагалась біля піраміди хреста»).

У 1697 році обрано ректором Києво-Могилянської академії й настоятелем Київського Братського монастиря. У 1697 році розпочав викладати богослов’я. Як ректор і настоятель піклувався про зміцнення матеріального становища академії і монастиря: купував землі, млини, збільшував продаж вина й відкривав шинки. У цьому мав повну підтримку гетьмана Івана Мазепи й митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Росії Варлаама Ясинського.

Відома панегірична гравюра на честь Калачинського, виконана у 1698 році знаменитим гравером, колишнім його учнем Іваном Щирським. Вона містить тези філософського та богословського диспутів і багатофігурну композицію: студенти разом з богинею мудрості, науки та мистецтв Афіною Палладою (Мінервою) стоять на тлі будинку академії. На першому плані — герб Калачинського, з боків герба вміщено напис латинською мовою, який уславлює ректора й академію.

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.

Конон Зотов

Зотов Конон Микитович (1690, місце народження невідоме—30.10.1742, м. Оранієнбаум, тепер м. Ломоносов Ленінградської обл., Російська Федерація) — контр-адмірал, учений в галузі морської справи і кораблебудування. Народився у сім’ї думного дяка Микити Зотова. У 1700 році на прохання останнього Петро І розпорядився, щоб гетьман Іван Мазепа сприяв навчанню Конона Зотова в Києво-Могилянській академії. Потім навчався у Московському морському кадетському корпусі,  а у 1704 році студіював мореплавство в Англії, де з 1707 року служив у англійському флоті, згодом стажувався у Голландії.

Після  повернення до Росії у 1713 році у чині лейтенанта дістав призначення на корабель «Эсперанс», який крейсував у Фінській затоці. У 1715 році відбув до Франції для вивчення флотської справи та для найму матросів. Перейнявши ще з часів навчання в Києво-Могилянській академії ідеї про роль освіти й науки у реформаторській діяльності, в одному з донесень звертав увагу царя на те, що офіцери, які служать в адміралтействі, повинні добре знати юриспруденцію, і радив відрядити кількох із них до Франції для вивчення цієї науки. У травні 1719 Зотов на чолі корабля «Девоншир» у складі російської ескадри взяв участь у битві зі шведською ескадрою, захопив у полон шведський фрегат, за що отримав звання капітана 2-го рангу. Бл. 1720 наглядав за роботами по зміцненню гавані м. Ревель (тепер м. Таллінн). З 1721 року призначено контролером в Адміралтейську колегію, працював над складанням морських регламентів. У 1726 року у званні капітана 1-го ранґу командував кораблем «Пантелеймон-Виктория». З 1731 року — помічник директора адміралтейської контори, з 1732 року — обер-екіпажмейстер в адміралтействі, з 1740 — генерал-екіпажмейстер в чині контр-адмірала.

Створив кілька посібників з морської справи, зокрема: «Пополнение, принадлежащее к званию зеймана», «Новые сигналы», «Чертежи о экзерцициях военнаго флота» (1719), «Разговор у адмирала с капитаном о команде, или Полное учение, как управлять кораблем во всякие разные случаи» (1724), «О погоне за неприятелем и о побеге от него», «Светильник морской» (1738, переклад з голландської мови лоції шляху від Ревеля до Ісландії та Гренландії через Балтійське, Північне і Біле моря).

Джерело: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – Київ : КМ Академія, 2001.